"Ахматовы дети" на Русской украине.

[Слуды от Игоря]

28 декабря 1480 г., во вторник, великий князь Иван III возвратился з Москву, торжественно встреченный ликующими москвичами. Еще раньше он, по словам летописца, «распусти воя своя кождо в свои град»{177}. Война за освобождение России от ордынского ига была закончена. Остатки воинства Ахмед-хана, «наги и босы», «страхом гонимы», бежали в степи «невозвратным путем». Против побежденного хана Большой Орды, борясь за власть, немедленно выступили его соперники. Борьба закончилась [114] гибелью Ахмед-хана. Летопись так рассказывает об этих событиях: «Егда же прибежа в Орду, тогда прииде на него царь Ивак Нагайский и Орду взя, а самого безбожного царя Ахмета убил шурин его Нагайской мурза Янгурчей»{178}. По свидетельствам некоторых других летописцев, Ахмед-хана убил сам Ивак.

Летом 1500 г. Большая Орда подошла к Дону и остановилась близ устья Тихой Сосны, в непосредственной близости от русской «украины». Одновременно Ших-Ахмед угрожал и Крымскому ханству: по прямой расстояние от его кочевий до Перекопа было небольшим. Менгли-Гирей в страхе писал Ивану III, что войско Ших-Ахмеда превышает 20 тысяч, и срочно просил «на иособь» русских воевод с пушками.

Иван III сразу оценил опасность и в начале августа «послал на улусы царя Магмедамина (находившегося в это время в России на положении «служилого царя». — В. К.), а с ним князя Василья Ноздреватого». К великокняжескому войску присоединились рязанские полки. Однако после пятидневного боя возле Дона Менгли-Гирей неожиданно отступил, не предупредив своего русского союзника, спешившего ему на помощь. Начинать большое сражение «в поле» без поддержки крымцев было неразумно, и русское войско возвратилось к своим рубежам. Нужно было подумать об обороне самих русских земель, на которые ордынцы стали совершать нападения. В августе русский посол Иван Кубенский писал из Крыма: «сказывают, государь, Азовских казаков и Ордынских человек с восмь сот пошли на Русь, а того, государь, неведомо, под твои земли пошли или под литовского». В сентябре «к великому князю пришла весть изо Мченска от князя Ивана от Белевского, что на поле многие люди Татарове, а их вотчину, на Белевские места, на украины приходили немногие люди»{185}.


Автор «Хроники Быховца» утверждал, что именно зимой 1502 г. Большой Орде было нанесено решительное поражение: «в ту же зиму царь перекопский Менгли-Гирей, собрав свои силы, втайне пошел на Ших-Ахмата царя Заволжского и разгромил его наголову, и цариц и детей, и всю орду его взял, сам же царь Заволжский Ших-Ахмат со своим братом Хазак-Султаном и с некоторыми князьями и уланами примчался к Киеву и, став недалеко от Киева, послал к князю Дмитрия Путятича, киевского воеводу, сообщая ему плохую весть»{191}.

Вот так прокололись украинцы, застуканные по Киевом на зимовке.

http://militera.lib.ru/h/kargalov_vv/10.html

Уже в 1480 году Менгли-Гирей совершил набег на польскую Подолию, и
возможно из-за этого набега хан Ахмат не дож-дался на реке Угре войска
своего польского союзника, проиг-рал "великое противостояние" с ратями
великого князя Ива-на III Васильевича, отступил в степи и был убит ханом
Но-гайской Орды Иваком. Московское княжество стало уже офи-циально
независимым государством. Между Крымским хан-ством и Московским государством
образовалась громадная степная полоса, от Тулы и Рязани до берегов
Каспийского, Азовского и Черного морей, незаселенная из-за постоянной угрозы
набегов и получившая название -- "дикое поле".

1485 году сын Ахмата Муртоза ворвался в Крым, был разбит, попал в
плен, но был освобожден своим братом Махмутом, выигравшим сражение у Менгли
Гирея. Крымский хан вместе с ногайцами и турецкой поддержкой выбил
"Ахматовых детей" из Крыма, но они отошли недалеко за Пере-коп и
блокировали Крым с суши. Блокаду пришлось снять в связи со своевременными
для Крымского ханства конными рейдами войск Московского великого князя "под Орду".

Весной 1491 года войска Большой Орды во главе с Сейид-Ахметом и
Ших-Ахметом подошли к Перекопу, но из-за двух отрядов Ивана III, посланных
на территорию Большой Орды, вернулись домой. Тогда же татарами недалеко от
современного Херсона была построена крепость Тягинь.
«Со смертью Ахмед-хана, — писал К. В. Базилевич, — закончилась полной неудачей попытка... восстановить ханскую власть над Русью. Поэтому в истории почти двух с половиной-вековой борьбы русского народа за национальное освобождение от иноземной зависимости поражение Ахмед-хана — последнее, крупное по политическим последствиям событие..

Итак, победа над Большой Ордой-победа Руси над зависимостью от татар. А где же украинцы? Да вот же, у них пошел этногенез:

Политический вакуум,
существовавший там в течение первой половины XVI в.
после разгрома войска Шейх-Ахмеда, был весьма удобен
для развития паразитического бродяжничества и
разбойничества. Заметим только, что политический вакуум
не означал вакуума демографического, наоборот,
существование разбойничавших казаков показывает, что
было там и какое-то постоянное трудящееся население, за
счет которого эти разбойники кормились так или иначе –
путем ли просто грабежа или путем какой-то более
регулярной его эксплуатации, – ибо одним грабежом
купеческих и посольских караванов кормиться
невозможно. Кстати, и предшествующее двадцатилетнее
существование войска “Ахматовых детей” на этой
территории тоже свидетельствует о том, что она была не
пуста.
Не видим никаких оснований считать, что казаки –
разбойники и наемники – с самого начала, еще в XV в.
формировались целиком или хотя бы большей частью из
беглых крестьян. Более вероятно, что их первоначальное
ядро составили остатки войска Шейх-Ахмеда, которое во
время своей затянувшейся агонии постепенно разбегалось,
порождая группы бездомных бродяг, не имевших
возможности вернуться на свои заволжские кочевья,
захваченные ногайцами. Впоследствии этнический состав
этих казаков был, по-видимому, весьма пестрым, но среди
их военачальников, судя по некоторым известным именам,
было много татар.

А.В. Сопов
Исторические предшественники казаков,
становление и развитие казачества.

Вот эти Ахматовы дети и стали украинскими козаками. Спутся небольшое время, в Поднепровье появляется первый укр.-гетьман, Евстафий Дышкевич, имевший татарское происхождение, следом Выговский, так же татрин, Глинские и уже от них, народилась украинская шляхта. И будующие жители Киевщины( Руси в узком смысле по насонову и Рыбакову) и назывались они долгое время, до переименования в малоросов и затем украинцев КИЕВСКИМИ ТАТАРАМИ.

Пример:

ан Кисел—428 и иншиї панове присягнули козаком именемъ гетмана коронного, же над ними не Л—Л мъститися, а казаки вЂрностъ поприсягли кролю и Речи Поспалитои. А после тоеи присяги, взявши Павлюка, гетмана казацкого, в Варша†стратили, а Кизима, киевскогω сотника, изь его сн̃омъ и зь иншими в Кие†на пали позбивали


КРОИНИКА Ω ЗЕМЛИ ПОЛСКОИ
ΩТКОЛЪ ПОЛЯКИ ЛЯХАМИ И ПОЛЯКАМИ НАЗВАННЫИ СУТЬ; Ω ПЕРШИХЬ И О ДАЛШИХ КНЗЕХ И КОРОЛЕХЪ ПОЛСКИХЪ, ЗЬ ИСТОРИКОВЬ ПОЛСКИХЬ ВКРАТЦЂ СОБРАННАЯ И РУСКИМЪ ЯЗЫКОМЪ СПИСАННАЯ А— ПРЕЗ ИЕРАМОНАХА ФЕОДОСИЯ СОФОНОВИЧА, ИГУМЕНА МАНАСТЫРЯ МИХАИЛОВСКОГО ЗОЛОТОВЕРХОГО КИЕВСКОГΩ—А, /1зв./
РОКУ ОТ РОЖДЕСТВА ХРСТВА 1673Б


Кизим (Кізім), Кизима, Кизименко, Кизимчук
қызым - казах. "дочь". Козацкий старшина Кызым упоминается в грамоте Бориса Годунова 1593 г. в составе посольства запорожцев; Богдан Кизим, Кизименко - козацкие старшины первой половины XVII; козак Кизым Величенко упоминается в реестре 1649 г.


Кто такие? --Киевские татары:

Документ о жаловании литовскими князьями Киева Олелькой и Семеном земель на Черниговщине киевским татарам

1481-1490. Правая королевская грамота княжне Марии Трабской, на владение Остерскою отчиною, выслуженною отцем ея, князем Секирою, у Витовта и Сигизмунда.
Казимиръ, Божьею милостью король Польскiй и великiй князь Литовскiй. Смотрели есмо съ паны радою нашою кнегиню Семенову Семеновича Трабскую, кнегиню Марью, съ княземъ Васильемъ а съ княземъ Андреемъ Семеновичы Звяголскими: искала княжня Семеновна подъ ними именья, отчины своее, на имя Остра, што держалъ небощикъ отецъ ее, князь Митько Секира, при великомъ князи Витовте и Жикгимонте, а и подъ иншими тежъ искала селъ и селищъ, которые жъ издавна слухали и тягнули къ тому именью Остру, што роздали князь Олелько а князь Семенъ архимандриту Печерьскому, а бояромъ, а слугамъ, и соколникомъ, и Татаромъ Кiевскимъ, на имя Чернинъ, што архимандритъ держалъ, а Боденьковьцы, а Выползово, а Носово, а Рожъны, а Летьковичи, а Светилновичи, што были роздали бояромъ и слугамъ и соколникомъ и Татаромъ Кiевскимъ князь Олелько а князь Семенъ…
(Акты, относящиеся к истории Западной России. Т. 1. СПб, 1846. № 77, с. 98.)

[premium]

Наведені уривки лише підтверджують, що в Орді стався військовий переворот, внаслідок якого влада перейшло до москово-татарського союзу Івана ІІІ і Менглі-Гірея. Союз був закріплений чисельними спільними грабіжницькими нападами на Русь.

[Слуды от Игоря]

Наведені уривки лише підтверджують, що в Орді стався військовий переворот, внаслідок якого влада перейшло до москово-татарського союзу Івана ІІІ і Менглі-Гірея. Союз був закріплений чисельними спільними грабіжницькими нападами на Русь.

Ага. А главными татарами до того, были украинцы.

Кстати, антропологические и археологичнеские дослиженя, говорят о том, что татары никуда не делись. Просто они теперь называются украинцами.

українці - це русь (русини),

Украинцы никогда не назывались Русинами. Сие самоназвание они пытаются спереть у русских. Я вснгда просил украинцев: приведите, где кто и когда вас называл РУсинами или назывались сами.

И в ответ тишина...поймали черкесского вора за руку.

[premium]

Щодо козаків, то вони відіграли важливу роль в українській історії, але до етногенезу українців приклались дуже мало. Недавно мені москалі доказували, що 80% запорозьких козаків переселилось на Кубань, ще мені доказували, що кубанські козаки є генетичними росіянами, а тепер доказують, що вони є "ахметовими дітьми" і є мало не основою українського етносу. Ви якось визначтесь з напрямком своїх маніпуляцій.

[premium]

Наведені уривки лише підтверджують, що в Орді стався військовий переворот, внаслідок якого влада перейшло до москово-татарського союзу Івана ІІІ і Менглі-Гірея. Союз був закріплений чисельними спільними грабіжницькими нападами на Русь.

Ага. А главными татарами до того, были украинцы.

Кстати, антропологические и археологичнеские дослиженя, говорят о том, что татары никуда не делись. Просто они теперь называются украинцами.

українці - це русь (русини),

Украинцы никогда не назывались Русинами. Сие самоназвание они пытаются спереть у русских. Я вснгда просил украинцев: приведите, где кто и когда вас называл РУсинами или назывались сами.

И в ответ тишина...поймали черкесского вора за руку.

Дійсно, татари з України нікуди не поділись і зараз складають кістяк "руссскаязичнава насєлєнія" України.


Є тисячі свідчень того, що українці і є русью. Спеціально для впертих кацапів зараз викладу підбірочку.

[Слуды от Игоря]

Щодо козаків, то вони відіграли важливу роль в українській історії, але до етногенезу українців приклались дуже мало. Недавно мені москалі доказували, що 80% запорозьких козаків переселилось на Кубань, ще мені доказували, що кубанські козаки є генетичними росіянами, а тепер доказують, що вони є "ахметовими дітьми" і є мало не основою українського етносу. Ви якось визначтесь з напрямком своїх маніпуляцій.

Не дюже мало, а дюже много:

Людмила Литвинова (Киев)
Антропологический состав населения Центральной Украины времени средневековья .


За результатами
факторного и кластерного анализа краниологични серии из могильщиков
Нижнего Поднипров’я– Благовищенко, Мамай-сурка, Каменка и Каир
– имеют значительное морфологическое подобие с украинцами
восточных и пивдневных районов за многими таксономично важными признаками. Это свидчить о значительном влиянии населения времени средневековья Полдня Украины на формирование антропологического типа українців
Такими же чертами характеризуются женские серии Каїри25
Кам’янка26 и Мамай-Сурка27, которые представляют оседлое население Пивдневного Поднипров’я XII-XIV века. Палеоантропологиями отмечено
что в женских сериях монголоидна примесь значительно сильнее, чем в человичих. Возможно этот факт связан с тем, что жінки составляли
местную основу населения, а мужчины мигрировали из других территорий.
Характермонголоидной примеси в краниологичний серии из могильщика Торговицясвидетельствует о влиянии так называемого „зливкинського”
антропологического типа что был присущ населению салтово-маяцкой культури28, его связывают с этнонимом протоболгари или болгары.


2. Кубанские казаки-русские, потому что украинцев среди кубанцев оказалось совсем мало.

[Слуды от Игоря]

Є тисячі свідчень того, що українці і є русью.

Нет.

[premium]

Львівський літопис.
Року 1630 (похід Конецьпольського на козаків за Дніпро). "Жолніре до Києва приїхали с тим інтентом, аби впрод козаков, а затим во вшисткой Україні русь вистинати аж до Москви"... "Пан Лащ, до Києва шедши, Лисінку містечко на самий день великодній вшистко вистинал, як мужов, так і жон, так і дітей, в Церкві будучих, і попа з ними. По дорозі людий невинних, буле би тілько русин бул, забивали"... "Потім сам пан гетьман прибул з великим гнівом на козаки і на вшистку русь" ... "Других с тої ж роти в лісі Никольськом побили до 50. Єдного русина Попеля знашли в чернца, взяли і розстріляли, а другого с церкви святого Феодосія"... "С короличевої роти, [що] стала в Луцьку і на русь окрутне ся перехваляли, «гди ся вернемо вшистких вас в п'ясті міти будемо», мовили, п'ятдесят товаришов згинуло, окром пахоликов. Німцов і гайдуков ніц, альбо мало ся што остало, тих, що за Дніпром були. Бо тії, що монастирі лупили за Дніпром, так повідають, же триста вельце значних панов коронних згинуло; вшисткого войська до десяти тисячий згинуло.

То видячи пан гетьман, же зле, що біють, хоть би єще десять раз так великоє було войсько, нога би їх не войшла, молился, слише, бо і єго намет А навіжали : «Найсвятійшая панно, винесь же мене оттоль здорового!» І так о примир'є просил, і що хотіли козаки, то собі вимовили, же знову козаков хоть сто тисячий. Яко і сам виділ, гди му, слише, Тарас обраного войська показал позосталого: юж не 6 тисячий нех будет, гетьмана не он, а ні кроль маєт надавати, тілько сами обирати, признал му рицерство. При пану гетьману отцов було честніших п'ять. Теди, слише, показовал їм, слези отираючи, труп великий, тії слова мовячи: «Ото ж унія — лежить русь с поляками!»

Року 1637. "Козаки, видячи зневагу, же не могут одержати справедливості, учинили собі сами справедливость: послали кілька сот козаков одобрати своє. Онії под'їхавши, побили всіх що до єдного, і пана, і паню, і діти, і вшистко забрали, що єдно було в замку. По тім дано знати до гетьмана польського, котрий розгнівавшись барзо, послал хорогвий п'ять, под которими було людей 7 сот, казали місто козацькоє висічи, і жонок, і дітей, аби єдно бул русин, казал губити, бо козаков не було. О чом довідалися козаки, пошло їх с тисячу альбо і больше. Оступивши тоє місто, отдали їм, же ніхто не знає, где ся поділи тії то 7 сот жолніров, бо і жадного забитого не знашли, мовили: «Альбо їх поїли?».

Року 1638. "А на Україні козаки броїли і ляхом деспекти чинили, німцюв як мух били, міста палили, жидов різали, як кур, мніхов у костелах палили єдні, а другії гумна молотили, їздячи стада займовали, м'яса до бочок солили, живность собі готовали. А потом, под'їхавши под лядський обоз, вшисткі коні займили, же небожата ляхи, поверши пиху, мусили піхотою ходити. А потом ляхи, обачивши, що зле, почали для бога о ратунок просити".

"А Хмельницький і от Замостя дань взявши, отступил і посли до сенату виправил, вотуючи, на короля Казимира, которого і Корона вся, хотя не хотя обрали, которий на тих міст писал до Хмельницького през посла своєго і уступити жадал їм на Україну, обіцуючи їм і то все пробачити, що поробили, і що просили, даровати на коронації своїй. І уступил Хмельницький зо всім войськом на Україну, упоминаючи шляхту універсалом своїм, аби русі, подданих своїх, не губили, що і король мандатом своїм подтвердил бул."

"подписавшися впрод на тії ж пункта, с которих напереднійшії тії були:

1. Аби козаков 40000 було реєстрових.

2. Аби Чегрин, отчизна Хмельницького, зо всім обестєм своїм в околиці при булаві Войська Запорозького вічними часи зоставал.

3. Аби от Дністра по Браслав і іншії міста, просто лежачії до Дніпра аж і от Дніпра до границь Московських, все козаки були, где нігди жовнір стояти не маєт.

4. Аби воєвода київський завше русин бул і всі урядникове в Київськом, Браславськом і Черніговськом воєводствах русь були.

5. Аби митрополита в сенаті столець міл.

6. Аби унія всюди знесена була.

І іншії пункта дробнійшії були, одинадцять в лічбі".

[premium]

2. Кубанские казаки-русские, потому что украинцев среди кубанцев оказалось совсем мало.

Значить на Кубань виселили лише козаків татарського походження. Як скажете, мене така версія також влаштовує.

[premium]

Казання руське (анонім, 17ст.)

Перед початком, мої дітоньки, світа не било нічого. Хоч запали — то б не тресло. Нічого нікому не далося ані видати, ані відати. І нікому не далося сиротини вигнати. І ніщо нікому не придалося. І, яко пишет акафіст в розд. 22 і яко мовить псалмиста святий Харитон з латинниками: Ex nihilio nil (З нічого ніщо (лат.)).

Чи скажете ж ви мні, мої дітоньки, где на той час господь бог пробивав, що їв і пив і що теж робив, коли неба і землі не било? А, правда, мовчите, бо не знаєте, з чого господь бог [світ] сотворив?

Наперод сотворив небо і землю. На небі сотворив ангели сребрнії, золотії, мальованії, з очима соколовими. Под небесі сотворив птаки — ворони, сороки, круки, кавки, вороб'ї і тетери. На землі сотворив свині, корови, воли, медведі і вовчиська. Так же сотворив лисиці, горностаї, коти, миші і іншії преутішнії звірята.

І побудував їм господь рай, плотом моцним огородив і податтю його подперл. Там же насіяв дубини, грабини, ліщини, ольшини. В огородах насіяв свокли, ріпи, редьки, мрхви, пастернаку і іншого хвасту і дерева.

І ходить собі господь, глядить, щоб якоє порося не вилізло. Коли одним оком глянет на' небо. Аж ся небо засолопіло, сонце уха спустило і звісило.

І рече [господь] сам до себе:

— Ой, не дармо! Ах, бог мя, не дармо! А то таки.м, мої дітуньки, преподобенством на небі било. Аж Люципер, найстарший арханил, которий ся з Михайлом бив побратав, посватав, покумав, бо оба два з собою робляли, пивали і, як роднії браття, все з собою і спали. Аж, яко мовлять, ut compleretur (Для повноти (лат.)) знати, же ся і побили. Яко ж ся і так стало. Того ж бовім часу Михайло упився, як світач, а Люципер, злодій, почав ся бунтувати. Достерогши тое, іншії ангели скочать до Михайла. І кликнет на нього один ангел:

— Гаразд, пане Михайло! Спиш, щоби-сь не встав! А Михайло порветься, ні проспавшися, ні прочумавшися, скочить з великим галасом до Люципера:

— А що ти, пане Люципере, робиш? Чи вже то ти бунти подносиш? А чім ся ти, пане-брате, не контентуєш тим, що тобі господь надав?

На що Люципер рече:

— А ось бо я собі збудую другий варштат і буду подобен господу!

На що Михайло рече:

— Ото ж то ти, куме, бредиш! Бити тобі чортом — не попом! їсти тобі говно — не проскури!

А Люципер Михайла хопить в щоку, аж ся поточив. Порветься Михайло і кликнет:

— Ей! Тепер же не бивши кума — не пити пива!

Кинеться до оружжя — до ножа, до чечуги, до мачуги, до меча, до бича, до самопалу, щоби бити Люципера непомалу. Скоро ся до такого оружжя порвав — зараз неборак пан Люципер од страху аж перднув. А Михайло його по том то по руках, то по ногах, то по плечах. Посік, порубав, покалічив і к чорту за землю струтив. А других побратимов його так же покалічив, порубав, постинав. Там же, діру в небі продравши, за першим Люципером до пекла скинув.

І стоїть собі Михайло з мечом, стурбований, задихався, утомився. Аж сунеться господь і рече до Михайла:

— А що, Михайле, чи гаразд ті ся діє? На що Михайло одказав:

— Ой, господи! Все не гаразд, коли тебе в дому немаш! І рече до нього господь:

— Не фрасуйся, диваку! Уже я знаю, що ти Люципера і других побратимов його поскидав к чорту на землю, за що я тебе уконтетую.

І, взявши його за руку, як ведет, так ведет. І завів його на найвищую гору. І рече до нього:

— Ото ти, Михайле, будеш найстаршим ангелом і трубачом, і в трубу затрубиш на онії суди.

Казав ся йому вертати до неба, а сам пошов до раю.

Коли прийдет до раю — аж там свині морков викопали, вороб'ї просо виклювали, зайці щепи поламали.

Розсердився господь і, не знаючи, що далей чинити, ходить собі од стіни до стіни, од кута до кута.

Аж надибав глину. І, взявши тую глину, як ліпить, так ліпить. Уліпив руки, уліпив ноги, уліпив голову з очима. І, уліпивши чоловіка, крикнет на нього:

— Адаме, встань!

Аж Адам, як на тоє, встав.

Возрадувався господь, що чоловік встав. Пошов до раю. Адам за ним здалека поволокся.

Взглянеться господь назад — аж Адам іде. І рече до нього:

— А ти, Адаме, чого ідеш? Любо тобі жонка треба? На що Адам одповів:

— Та треба, господи, бо не маю з ким спати.

І перепустив господь на Адама сон. І, винивши йому ребро з лівого боку, сотворив Адамові жону Єву.

Питаюся вас, мої дітоньки, чом то не з правого боку, але з лівого винявши ребро, сотворив йому Єву?

Одповядаю. Для того, щоби жона послушна була, щоби ся мужика бояла.

Казав же їм господь у раю їсти свеклу, ріпу, редьку, морков, сливки, грушки, яблика і помаранчі. Оно їм одного дерева заказав їсти.

Що ж чинить Єва, сука незбожная? Не витерпіла собі з лихом і заказу не слухала, щоб її тяжкоє, великеє лихо порвало. Урвала яблико, з'їла і Адамові огризок дала.

А Адам, не хотівши розгнівити жонки, з'їв.

Аж приходить господь. Лічить яблика. Не долічився одного. Домислився господь, що Адам урвав. Розсердившися, узяв бича, як у нашого пастуха або як у панського возниці, бич дратований, і вигнав Адама з раю.

Од того часу, мої дітуньки, на світі як лихо, так лихо, як біда, так біда. Казав же господь панщизну робити, до церкви не казав ходити, в запусти господу нічого не дати, корчми не минути, за нюю ся, як за матір'ю, бити. І перепустив на нас орду — татаре, турки, жиди і тії нечистії ляхи, кторії стовпи, на которих ся наша руськая віра розпираєт, вколо подгризли. Ой, бог мя, подгризли! Петровку подгризли, спасовку подгризли і филиповку. Оно єще один стовп, то єст великий пост, стоїть, вжо подгризений, а коли б його до остатка подгризли, то би нашу усю благовірную Русь чорт побрав і в трапезу до його матері заніс. Чого нас, господи, борони.

Амінь.

[Слуды от Игоря]

Казання руське (анонім, 17ст.)

анонім, 17ст



Львівський літопис.

Року 1630

[premium]

На тобі вірша ректора Київських шкіл початку 17ст.:

Вірность подданих против пану то справует,

Же їм, що найбольшого єст в людєх, даруєт.

Найбольшую реч межи всіми сужу вольность,

Которой в стосуванню уступуєт годность.

Того мі посвідчити могуть всі створення,

Которії з натури прагнуть свобоження.

Золотая вольность — так її називають.

Доступити її всі пильне ся старають.

Леч она не кождому может бити дана,

Только тим, що боронять ойчизни і пана.

Мензством її рицері в войнах доступують,

Не грошми, але крв'ю ся її докупують.

Войсько Запорозькоє вольності набило

Тим, же вірне ойчизні і кролюм служило.

Кройники о їх мензстві старії писали,

Як оні неприятелей ойчистих бивали,

Морем, сухом, частокроть пішо, і тиж конно,

Хотяй ся неприятель їх убирав збройно.

Плем'я то єст з насіння оного Яфета,

Которий з Сімом 3 покрив отчії секрета 4.

За Олега 5, росського монархи, пливали

В човнах по морю і на Царград штурмували.

Їх то продки з росським ся монархою крестили

Владимером 6, і в вірі той статечне жили.

При которой і оні так стоять статечне,

Же за ню умирати готові конечне.

Бивали межи войськом тим князі і пани,

З которих виходили добрії гетьмани.

Яким і тот їх гетьман, Петр Конашевич, бив,

Которий справ рицерських дільностю всюди слив.

О Войську Запорозьком кождий может знати,

Як оно ойчизні єст потребно, уважати.

Україна тим войськом вцале зоставаєт.

А где запорозцов ніт, татарин впадаєт.

Сідками того суть — ох — міста подольськії

І краї подгорськії, аж тиж і белзськії,

Где много паганин крве християнськой розляв,

А живо позосталих тих в неволю забрав.

Козак, не маючи ні зброї, ні шишака,

Стигаєт татар, би могл допасти лошака.

Чинить здров'ю своєму часто одваження,

Би только невольник могл міть висвобоження.

Прото, которії би хотіли вотовати,

Жеби їх знести альбо туркові видати,

Теди певне в тую ж би, як овці, сіть впали,

Кгди би своїх еторожов-псов вовком видали.

Оні ойчизні нашой суть обороною,

Од татар поганих і турков заслоною.

Але юж до вас мову мою обертаю,

Зацноє рицерство, всіх вас напоминаю,

Абисте в вірі своїй святой моцно трвали

І вірность кролю-пану во всем заховали,

За которую вольность вам єст дарована,

Же, проч самого кроля, не маєте пана.

Од вшеляких податков і судов вольними

Єстесьте заслугами сроїми годними.

Тую вольность за клейнот дорогий ховайте,

Заслугами своїми єще причиняйте.

І ти, днешній гетьмане, зацний Олефіру 7,

Щасливе справуй войськом тим а ховай віру

Богу і народові тиж християнському,

Чим будеш завше страшний племеню поганському.

І з тим рицерством слави доброї набивай,

А мене в ласці своїй зо всім войськом ховай.

Которому книжечку тую офірую

І под іменем всього войська в друк дарую.

І що ся тут на славу гетьмана писало

Петра Конашевича, на вас ся стягало.

Кгди ж гетьман не сам през ся, леч войськом єст славний,

А войсько тиж гетьманом, довод то єст явний,

Гетьман без войська що ж єст, войсько тиж без нього?

Згола нічого не єст єдин без другого.

Реч кончачи, творцю вас, богу, полецаю.

Щасливого звитязства завше вам жадаю.



Вашим малостям, моїм вельце ласкавим паном

і добродійом, всьому рицерству

його королевської милості Запорозькому

унижоний і зичливий слуга і молитвенник,

многогрішний інок Касіян Сакович,

ректор школ Кийовських, проповідник слова божія.

[Слуды от Игоря]

початку 17ст.:

До 16-17 века, украинцы себя Русью не считали, а вели свое происхождение от ХАЗАР. И только воссоеденившись с Россией и начитавшись великорусских летописей, решили вкрасть историю у русских.

"Конституция Пилипа Орлика.1710 год"

Преамбула

Подиву гідний і незбагненний Бог у своїх присудах,
милосердний і безмежно терпеливий, справедливий у покараннях.
Споконвіку, ще від створення цього видимого світу, Він одні
держави і народи вивищує на праведних терезах Свого промислу, а
інші впокорює за гріхи і беззаконня, одні уярмлює - інші визволяє,
одні возвеличує - інші повергає. Отак і войовничий прадавній
козацький народ раніше званий хозарським, Господь спершу
возвеличив лицарською вдачею, просторими володіннями і вікопомною
славою. ..

Оскільки поміж трьома богословськими чеснотами чільне місце
належить вірі, - у цьому першому пункті годиться повести мову про
святу православну віру східного обряду, якою войовничий козацький
народ уперше й понині просвітився ще за панування хозарських
каганів від апостольського Константинопольського престолу і яку й
нині невідступно обстоює, бо ніколи жодною чужою релігією
збаламучений не був.

От хазар.

Т.А.Рудич (Киев, Украина)
К вопросу об антропологическом составе населения Украины XVI-XVII вв.
В антропологическом составе украинского народа нашли свое отражение сложные этногенетические процессы, происходившие на территории Украины. На материалах казацкого кладбища кон.XVI - нач.XVII в. в Чигирине Черкасской области рассматривается вопрос об участии потомков отдельных групп кочевников в формировании антропологического состава населения Украины. Для сравнения с краниологической серией из Чигирина привлекается значительный материал из могильников первого и второго тысячелетия новой эры Украины и соседних территорий. Внутригрупповой и межгрупповой анализ чигиринской серии указывает, что основой ее формирования являлись потомки населения, восходящего к антропологическим типам сарматского и салтовского круга.

Салтово-маяцкая культура
археологическая культура, памятники которой оставлены полукочевыми народами, населявшими в 8—9 вв. Подонье и Приазовье. Возникла в период перехода к оседлости и складывания феодальных отношений у кочевников, входивших в состав Хазарского каганата (См. Хазарский каганат).

http://dic.academic.ru/dic.nsf/bse/1295 ... 0%B0%D1%8F

[premium]

І ще відкрию страшну таємницю для москалів, Україна називалася не лише Русью, але також Росією. І про це пишуть найосвіченіші люди Русі, а не дикі ординські московити:

Несмертельної слави достойний гетьмане,

Твоя слава в мовчанню нікгди не зостане,

Поки Дніпр з Дністром многорибнії плинути

Будуть, поти дільності теж твої слинути.

Не зайдеш в глубокоє нікгди запомніння,

Ані тя літа пустять в довгое мовчіння.

Бо єсли вихваляєт Кгреція Нестора,

Ахіллеса, Аякса, а Троя Гектора,

Атенчикове славять кроля Періклеса

І славного оного з ним Темістоклеса,

Рим зась з смілості свого хвалить Курціуша

І з щасливих потичок славить Помпеюша,

Теди теж і Росія Петра Сайдачного

Подасть людєм, в пам'ятку віку потомного,

Аби його послуги крвавії всі знали

І пред народи годне його вспоминали,

Же то його в том долі тіло єст покрито

І на нагробку слова такії вирито:

«Тут зложив запорозький гетьман свої кості,

Петр Конашевич, ранний в войні, для вольності

Отчизни. Кгди на нь турці моцно натирали

І пострілов смертельних кілька му задали,

Которими зранений, живота доконав,

Віри богу, і кролю, і войську доховав,

І умер, боронячи мира ойчистого,

За що узич му, творче, неба вічистого,

Як ревнителю віри благочестивої,

В которой бил виховай з молодості своєї.

Року тисєча шесть сот двадесят второго,

Погребен в монастирі братства київського,

На которий тисячій кілька офірував

А жеби там науки фундовано жадав».



Лукаш Беринда, 1622 рік




Може хтось не знає то нагадаю, що Росія Сагайдачного ходила військовими походами на Московію.



Так що кацапики ситіть тихенько і не гавкайте на Україну, правда всерівно за нами.

[premium]

Від хозар своє походження виводили лише запорозькі козаки, бо дійсно їхні землі входили до Хозарії (Козарії).