Савич, Франц Андреевич
Псевдонимы:
Адам Ге́льгет
Дата рождения:
ок. 1815
Место рождения:
Велятичи, Пинский уезд, Минская губерния
Дата смерти:
1845 год
Место смерти:
Острожек, Житомирский уезд, Волынская губерния
Гражданство:
Российская империя
Язык произведений:
полесский, польский
Франц Андре́евич Са́вич (ок. 1815, д. Веля́тичи Пинского уезда Минской губернии — 1845, Янушполь Житомирского уезда Волынской губернии) — полесский поэт, публицист, революционный демократ.Содержание [убрать]
Точная дата рождения неизвестна, приблизительно около 1815 года. Родился в семье униатского священника в деревне Велятичи около Пинска. На его личность сильное влияние оказал смотритель Пинского уездного училища Франц Мохницкий. В 18 лет поступил в Виленскую медико-хирургическую академию.
Демократическое общество
В 1836 году совместно с друзьями организовал тайное студенческое «Демократическое общество» (первоначально организацию планировали назвать «Крест и Евангелие»[1]) с составе около 60 студентов, члены которого продолжили традиции филоматов и декабристов. Они ставили целью борьбу с беззаконием, помощь обездоленным, воспитание в молодежи высоких моральных принципов. Савич выступал за освобождение крестьян, наделение их землей. Франц Савич признавал национальной нетерпимости[2]. Реализовывать эти демократические идеи предполагалось, по всей видимости, революционным путем. В прокламации «Замечания о моральной войне народа с деспотизмом или, каково наше положение, и что в нынешнее время делать людям добромыслящим» Савич писал:
Будем закалять дух, работать до конца жизни! Кто знает, где и как суждено нам умереть? Возможно, не один из нас канет под рукой палача! Но пусть и смерть его будет продолжением борьбы за свободу! И с высоты виселицы, как с высоты трона, должен призвать: восстаньте, народы! Восстаньте во имя растоптанных прав человека!
В общество входило несколько сот человек и оно имело довольно развитую сеть филиалов. Савич был избран на посты секретаря и казначея, но, фактически, был руководителем организации. Помощниками Савича были Загорский и Рябчинский. Общество установило связь и сотрудничало с «Содружеством польского народа» Шимона Канарского. После 1837 года «Демократическое общество» вошло в состав организации Канарского как его радикальное крыло под названием «Молодая Польша».
..
працяг:
http://ru.wikipedia.org/wiki/%D1%E0%E2% ... 5%E2%E8%F7
Франц Савич (1815-1845)*
ТАМ БЛІЗКО ПІНЬСКА
Там блізко Піньска на шыроком полю,
Гдзе між лугамі плыве Струмень быстры,
Там сідзя Літвін расказываў сву долю,
З боку Валынец сідзеў заточысты,
Зперэду Пінчук веслом ся спірае
І на гутарку пільна ўважае.
Гдзе ж ся подзілы эты давны літы,
Шчэ мы за власны грошы соль куплялы,
Шчо бэз рашпорту ідэі хоць в край світа,
Шчо мы Москаля і в очі нэ зналы!
Гдзе кінеш – радасць музыкі іграюць,
Мёд, піва льется, дзевчата гуляют.
А тут шынкарка частуе прыгожа:
Тагды то Польшча свяцілася Божа!
Малы падаткі – грошы як мякіны,
У хляве каровы, бычкі, свіні,
У каморэ поўна, хоць спі на своях,
У хаце чысценька, як в паньскіх пакоях.
Так то бывало ў нас і між вамі!
А цяпер гдзе ж тые шчасце ся подзіло?
Гдзе глянеш – люде брашчат ланьцугамі,
Гдзе кінеш – слёзы, аж жыты не міло,
Бо з чэловіка высысают сілы –
А всё то цары Москалі зробілы.
Наш Матусевіч прынамся скрэпіўся
І на Москалях дужо атомсіўся.
Бо біў як собак-рэзаў як целята,
А мі дрыжалы со страху чэрцята.
А як цягнуў на дубіну,
То стоя на лану,
Пытаў:-“а шчо, вражы сыну,
Чы відзіш Ашмяну?!!
От тэпер то невіра побачуць,
Памятае, што то Літва значыць!”
Валынец Хведар себе ж отозваўся:
“А наш Ружыцкі малая асоба.
Пэрэд нім Москаль і в хлеве ховаўся,
Дай там нездэбрэў, бо выцяг з-пад жлоба.
І в лоб собацэ – а ідзі пся вара
Там к чорту в Москву, до свойго цара.
Кахнуў Мікіта, веслом в зумлю стукнуў;
Чы ж толькі людзі ў вас ся находзят?
Ешчэ і між намі вільны дух не стухнуў.
Колысь то Пінчук, як стары поносят,
По новой сьвіце перэперазаўся,
С’ездзіў да Піньска – дай грошы набраўся,
На жонцэ ново да балхвісто плацце,
На дзевцэ крамна хустка повівае.
А тэпер, гдзе глянеш, само только лаце.
В дома в кешэні – нічога не мае,
Бо з чэловіка высасают сілы
А всё то цары Москалі зробілы.
А наш Пуслоўскі малу штуку справіў:
На перэхрэсце як у Неўлю бавіў!
Ой, спыніліся Москалі, як мухы,
А было мяса, як потарухы!
Альбо мужыкі з Тэлехан, з Галева,
Дай Олесевіч, поганец пракляты,
Каб ён сваім крэсцікам удавіўся!
Стаў нас Москальмі опровожаці
А ўжо Москаль добро стэрэпіўся,
Хоць всё прэпало-але він за зміну
Конечно колысь пойды на голыну!
Літвін, Волынец, подайце ж мі рукі,
Так-прысягаем на Господа Бога,
Царам на згубу – панам для наукі,
Шчо на той землі не повстане нога,
Ані это поганьска, ані гэта тыраньска-
Хоць ся вкорэніт як сіла шатаньска.
А ты на небе всемогушчы Божэ,
Ты Пан над намі, Ты Пан справядлівы,
Нехай нас бедных Тво ласка вспоможэ,
А кто не шчыры, кто несправедлівы,
Нехай прападзе з родам і з насеннем,
Нехай чорт срэжэ з чадом, паколеннем”.
Сказав, всё тры поцэловалысь,
І по чарцэ выпілі гарэлкі,
І по калачу влялы з тарэлкі.
І доўга собе міловалысь.
А солнцэ свіціт, і вітэр не гудэ,
Бо ся здзівылы – шчо то вільны людэ!
*Савич Франц, учасник польского руху. Н. 1815, с. Велятичі, Пин. П. бл. 1845. З родини гр.-кат. (ун.) священика. Закінчив Пин. повітове училище. Вчився у Вілен. медико-хірургічній академії. Належав до таємного «Демократичного т-ва» (пізніше «Молода Польща») – стояло на засадах пол. державності до 1772. Мав контакти з пин. осередком «Співдружності пол. народу» Конарського. 1838 С. арештований і засланий на Кавказ у діючу армію. Двічі тікав з армії. Жив нелегально на Житомирщині. Савич – прибічник звільнення селян, наділення їх землею. «Усі нації рівні, і ніхто не повинен почувати зненависті один до одного, незважаючи на національну відмінність, на те – росіянин він, поляк чи єврей». Савич є автором «Замітки про моральну війну народу з деспотизмом», «Сповіді грішника в час каяття» та вірша «Там близько Пинська» пол.-біл.-укр. суржиком, у вірші йдеться про єдність поляків з білорусами (литвинами) та українцями (волинянами).
http://www.slovnyk.lviv.name/savych.htm